Історія справи

Постанова від 11.03.2024 року у справі №610/1475/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року

м. Київ

справа № 610/1475/20

провадження № 61-15794 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Нова» (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року у складі судді Єфіменко Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Морозівка АГРО» (далі - ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», товариство), після зміни назви товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Нова» (далі - ТОВ «Птахокомплекс «Нова»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 16 червня 2020 року товариство звернулося з позовом до господарського суду про стягнення з ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО» (далі -

ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО») грошових коштів у розмірі 17 771 287,67 грн, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л» (далі - TOB «КУА «ДІКВ-Л»).

18 червня 2020 року товариством подано до господарського суду заяву про забезпечення вказаного позову, в якій воно просило накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру

АДРЕСА_2 та грошові кошти, що належать ОСОБА_1 у межах суми 18 146 485,90 грн, які знаходяться на всіх рахунках

в банківських установах.

У цей самий день, 18 червня 2020 року, між ОСОБА_1 та її рідним

братом - ОСОБА_2 укладено договір дарування нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22 червня 2020 року

у справі № 922/1901/20 заяву ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках відкритих у будь-яких фінансових установах, що належать ОСОБА_1 та які будуть виявлені в ході виконавчого провадження в межах суми 18 146 485,90 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Товариство вважало, що такі дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме укладення вищевказаного договору дарування нерухомого майна, направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання у майбутньому за його рахунок зобов`язань перед товариством.

З врахуванням викладеного ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», просило суд визнати договір дарування нерухомого майна від 18 червня 2020 року, укладений між ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , недійсним.

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом

до ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», третя особа - TOB «КУА «ДІКВ-Л», про визнання договору поруки припиненим.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 12 січня 2018 року між

TOB «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого

імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого

недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Бізнес ресурс-2»

(далі - ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2») (позикодавець) та «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО» (позичальник) уклали договір позики № 6П-БПР2, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 06 червня 2018 року, позичальник отримав у позику 18 500 000 грн зі сплатою 36 % річних від суми позики строком до 31 грудня 2018 року.

12 січня 2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2», і нею укладено договір поруки № 1/6П-БР2, за умовами якого вона зобов`язалась відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань

ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО», що виникли з договору позики

від 12 січня 2018 року № 6П-БПР2.

30 листопада 2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2», і нею укладено додаткову угоду про розірвання договору поруки від 12 січня

2018 року № 1/6П-БР2.

Отже, фактично дія договору поруки від 12 січня 2018 року № 1/6П-БР2 була припинена 30 листопада 2018 року. За період з 12 січня 2018 року по 30 листопада

2018 року до неї, як поручителя, не пред`явлено жодної вимоги щодо погашення заборгованості.

У той самий день, 30 листопада 2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», що здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів

ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2», та ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова»,укладено договір поруки № 3/6П-БР2,

за умовами якого ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО»зобов`язалось відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань

ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО», що виникли з договору позики

від 12 січня 2018 року № 6П-БПР2.

Таким чином, фактично у той самий день відбулась заміна поручителя з неї на

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», яке у подальшому виконало обов`язки щодо погашення боргу за договором позики від 12 січня 2018 року № 6П-БПР2. За час коли вона була поручителем до неї вимог щодо погашення заборгованості не пред`явлено,

а договір поруки припинено.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд на підставі вимог статті 653 ЦК України визнати договір поруки від 12 січня 2018 року № 1/6П-БР2, укладений між нею та ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», що здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2», припиненим.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з позовом

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року позов

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», задоволено. Визнано недійсним договір дарування нерухомого майна,

а саме: квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Богданович А. О. 18 червня 2020 року за реєстровим № 943. Стягнуто з ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 на користь ТОВ «Птахокомплекс «Нова»витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн, по 1 051 грн з кожного. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 знала про розгляд господарським судом справи № 922/1901/20 за позовом ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», про солідарне стягнення з ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина Агро» та неї на користь

ТОВ «Птахокомплекс «Нова» грошових коштів у розмірі 17 771 287,67 грн, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що належить їй на праві власності.

Також суд врахував, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна укладено особами, які є близькими родичами. Пояснення відповідачів щодо мети укладання договору дарування, а саме у зв`язку з народженням дитини у брата ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а також факту проживання останнього з дитиною у спірній квартирі та наявність у ОСОБА_1 іншого житла, суд першої інстанції не врахував, оскільки відсутні докази на підтвердження того, що сторони бажали реального настання правових наслідків, зумовлених спірним правочином, з огляду на наявність боргу у дарувальника - ОСОБА_1 та розгляду справи у господарському суді у цей період щодо стягнення з неї такого боргу. Ураховуючи викладене, дії сторін договору дарування нерухомого майна були спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича ОСОБА_1 з метою приховання вказаного майна від виконання у майбутньому за його рахунок боргових зобов`язань.

Щодо вирішення зустрічного позову, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ухвалення судом рішення у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору поруки припиненим, оскільки

рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2020 року

у справі № 922/1901/20 позов ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова»,задоволено, стягнуто солідарно

з ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина Агро» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро» грошові кошти у розмірі 17 771 287,67 грн,

а також суму судового збору у розмірі 266 569,33 грн, тому відсутні правові підстави для задоволення вимог про визнання договору поруки припиненим.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня

2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оспорюваний договір дарування нерухомого майна є фраудаторним та фіктивним правочином, оскільки дії ОСОБА_1 та її рідного брата - ОСОБА_2 під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання. ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного договору дарування знала про те, що ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», звернулося, у тому числі до неї з позовом до господарського суду про стягнення грошових коштів, тобто вона могла передбачити негативні наслідки для себе при ухваленні господарським судом судового рішення про стягнення з неї боргу та його майбутнього погашення за рахунок належного їй майна. У подальшому господарський суд задовольнив позов про стягнення грошових коштів.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2020 року у справі № 922/1901/20 стягнуто, у тому числі з ОСОБА_1 відповідну заборгованість, тому відсутні правові підстави для визнання договору поруки припиненим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», її зустрічний позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 610/1475/20 з Київського районного суду м. Харкова.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 , укладаючи оспорюваний договір дарування нерухомого майна від 18 червня 2020 року, не знала та не могла знати про існування справи № 922/1901/20 у господарському суді, в якій провадження було відкрито лише 02 липня 2020 року. Станом на 18 червня

2020 року вона не отримувала позовну заяву ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова».

30 листопада 2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2», і нею укладено додаткову угоду про розірвання договору поруки від 12 січня

2018 року № 1/6П-БР2. Тому вона не знала про виникнення спору, у тому числі у судовому порядку, щодо стягнення з неї заборгованості.

Метою укладення договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2020 року була безоплатна передача майна у власність її брата - ОСОБА_2 для його проживання разом з сім`єю. Таким чином, цей правочин був реальним та направленим на його реальне виконання.

Суди не звернули уваги на наявність у неї іншого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , за рахунок якої можливе погашення відповідного боргу.

ТОВ «Птахокомплекс «Нова» після подачі нею додаткової угоди про розірвання договору поруки від 30 листопада 2018 року ні у цій справи, ні у справі

№ 922/1901/20 не заперечувало факт її укладення, не витребувало оригінал такої додаткової угоди.

Суди безпідставно не дослідили додаткової угоди про розірвання договору поруки

від 30 листопада 2018 року, яка у встановленому законом порядку недійсною не визнавалася. Судами помилково не залучено до участі у справі дочку

ОСОБА_2 , яка зареєстрована у спірній квартирі.

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», обрано неналежний спосіб захисту, оскільки визнання недійсним договору дарування нерухомого майна не передбачає набуття, зміну або припинення права власності товариства на нерухоме майно.

Доводи особи, яка подала відзив

У грудні 2023 року ТОВ «Птахокомплекс «Нова» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. У 2020 році ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина Агро», власником якого була ОСОБА_1 , взяло у позику грошові кошти, за виконання цих зобов`язань поручилась ОСОБА_1 . Проте після того, як ОСОБА_1 стала директором ТОВ «Птахокомплекс «Нова», корпоративні права якого їй не належали, це товариство також поручилося за зобов`язання з повернення вказаної позики. Протягом перебування ОСОБА_1 на посаді директора

ТОВ «Птахокомплекс «Нова», воно виконало за неї та належне їй

ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина Агро» боргові зобов`язання, після чого

у власників ТОВ «Птахокомплекс «Нова» виникли сумніви щодо правомірності діяльності ОСОБА_1 , як директора ТОВ «Птахокомплекс «Нова», та дотримання нею саме інтересів товариства.

02 квітня 2020 року загальними зборами учасників ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», було прийнято рішення про проведення аудиту діяльності товариства під час перебування на посаді директора ОСОБА_1 , відсторонено останню від виконання обов`язків директора на час проведення аудиту.

Отже, ще з 02 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», виникла конфліктна ситуація, у тому числі з надання неправомірної вигоди пов`язаним особам, тобто ОСОБА_1 з квітня 2020 року було відомо про існування конфліктної ситуації з позивачем.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2020 року у справі № 922/1901/20, що набрало законної сили, стягнуто, у тому числі

з ОСОБА_1 відповідну заборгованість, унаслідок чого правові підстави для визнання договору поруки припиненим відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 12 січня 2018 року між TOB «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів

ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2» (позикодавець), та ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО» (позичальник), уклали договір позики № 6П-БПР2, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди від 06 червня 2018 року, позичальник отримав у позику 18 500 000 грн зі сплатою 36 % річних від суми позики строком до 31 грудня 2018 року.

12 січня 2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами і діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2»,

і ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1/6П-БР2, за умовами якого

ОСОБА_1 зобов`язалась відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО», що виникли з договору позики від 12 січня 2018 року № 6П-БПР2.

Отже, позичальником за договором позики було ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО», власником якого на час його укладання, була

ОСОБА_1 , яка також була поручителем за виконання основного договору.

Протоколом від 01 жовтня 2018 року № 01-10/18 позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви

ТОВ «Птахокомплекс «Нова», обрано на посаду директора товариства

ОСОБА_1 (а.с. 80, т. 2).

30 листопада 2018 року між ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», що здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів ПЗНВІФ «Бізнес ресурс-2», і ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», укладено договір поруки № 3/6П-БР2, за умовами якого

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО» зобов`язалося відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО», що виникли з договору позики від 12 січня 2018 року

№ 6П-БПР2.

02 квітня 2020 року загальними зборами учасників ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», ухвалене рішення про проведення аудиту діяльності товариства під час перебування на посаді директора ОСОБА_1 та відсторонено її від виконання обов`язків директора на час проведення аудиту (а.с. 81-82, т. 2).

16 червня 2020 року ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», подано позовну заяву до господарського суду

про стягнення солідарно з ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина АГРО»

та ОСОБА_1 на користь товариства грошових кошті у розмірі 17 771 287,67 грн.

18 червня 2020 року між ОСОБА_1 та її рідним братом - ОСОБА_2 укладено договір дарування нерухомого майна, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 53,1 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Богданович А. О. 18 червня 2020 року за реєстр № 943

(а.с. 4, т. 1).

Відповідно до довідок органів реєстрації місця проживання, зареєстровані: ОСОБА_1 з 18 жовтня 2011 року за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_2 з 18 липня 2019 року за адресою: АДРЕСА_4 , а з 01 липня 2020 року разом з дочкою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_5

(а.с. 25-27, 94, т. 1).

30 червня 2020 року позачерговими загальними зборами учасників

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», ухвалене рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства (а.с. 83-84, т. 2).

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2020 року у справі № 922/1901/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 лютого 2021 року, позов ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ «Птахокомплекс «Слобожанщина Агро» та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро» грошові кошти у розмірі 17 771 287,67 грн, а також суму судового збору у розмірі 266 569,33 грн.

У квітні 2021 року ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка АГРО» змінено назву

на ТОВ «Птахокомплекс «Нова», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01 квітня 2021 року (а.с. 180-190, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Щодо вирішення первісного позову

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому

її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами

статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідні ознаки фіктивного правочину заначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, провадження

№ 14-260цс 19, та у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі

№ 754/2738/20, провадження № 61-4796 св 22.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови

від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260 цс 19).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , відчужуючи спірне нерухоме майно, була обізнана про наявність значної кредитної заборгованості, яка у подальшому стягнута господарським судом, у тому числі з неї, а отже, вона могла на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення ухваленого у господарській справі № 922/1901/20.

До подібних за змістом правових висновків Верховний Суд дійшов у постанові

від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761 св 19).

18 червня 2020 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування подарувала належне їй нерухоме майно - квартиру своєму брату - ОСОБА_2 .

Суди дійшли правильного висновку про фіктивність оспорюваного договору дарування та відсутність наміру у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створити правові наслідки, обумовлені цим договором.

Верховний Суд ураховує й те, що договір дарування укладався у короткий проміжок часу після звернення ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», до господарського суду з позовом про стягнення, у тому числі з ОСОБА_1 відповідної заборгованості у значному розмірі.

Таким чином, у справі, що переглядається, доведеним є те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (18 червня 2020 року), тобто після звернення товариства до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості; контрагент з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування (брат боржника); безоплатність оспорюваного договору дарування.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що боржник, який відчужує належне йому нерухоме майно на підставі договору дарування на користь свого брата, за наявності у нього грошового зобов`язання на значну суму, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

При укладенні оспорюваного правочину від 18 червня 2020 року воля його сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів.

Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених положеннями статті 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору дарування нерухомого майна недійсним, що є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача. Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 , укладаючи оспорюваний договір дарування нерухомого майна від 18 червня 2020 року, не знала та не могла знати про існування справи № 922/1901/20 у господарському суді, на увагу не заслуговують, оскільки належними доказами не підтверджені, разом з тим ОСОБА_1 з квітня 2020 року було відомо про існування конфліктної ситуації з позивачем щодо цільового використання коштів ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро», після зміни назви ТОВ «Птахокомплекс «Нова», за рахунок яких здійснено погашення спірної заборгованості.

Посилання касаційної скарги на те, що суди не звернули уваги на наявність у неї іншого нерухомого майна, є безпідставними, оскільки не спростовують факт укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оспорюваного договору дарування з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання перед позивачем, тобто укладення фраудаторного правочину.

Щодо вирішення зустрічного позову про визнання договору поруки припиненим

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника.

Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив, і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15 (провадження № 14-67 цс 20).

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення виключно з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява № 41984/98).

Ураховуючи викладене, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2020 року у справі

№ 922/1901/20 стягнуто, у тому числі з ОСОБА_1 на користь

ТОВ «Птахокомплекс «Морозівка Агро» грошові кошти у розмірі 17 771 287,67 грн, що унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, оскільки вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 у цій справі стосуються тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі № 922/1901/20 про стягнення з поручителя заборгованості.

Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Птахокомплекс «Нова» після подачі нею додаткової угоди про розірвання договору поруки від 30 листопада 2018 року ні у цій справи, ні у справі № 922/1901/20 не заперечувало факт її укладення, на увагу не заслуговують, оскільки при розгляді цієї справи у суду відсутні правові підстави для переоцінки вказаних доказів, так як існує судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 спірну заборгованість.

Посилання касаційної скарги на те, що судами помилково не залучено до участі у справі дочку ОСОБА_2 , яка зареєстрована у спірній квартирі, є безпідставними, оскільки відсутні докази про те, що ОСОБА_1 уповноважена представляти інтереси дочки ОСОБА_2 , а останній з касаційною скаргою до суду не звертався. Крім того, вимоги не стосуються виселення дочки

ОСОБА_2 .

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник